У Хоролі попрощалися з військовослужбовцем ЗСУ Андрієм Корною | ВІДЕО

Його молоде двадцятисемилітнє життя обірвала у вечірній темряві підступна граната. Наступного дня звістку про смерть Андрія, дізналися друзі, товариші, однокласники, вчителі… 14 жовтня знало все наше місто – під час концерту до Дня захисника України прозвучали зі сцени слова співчуття близьким від керівництва району.

Теплий сонячний осінній день. У розпалі бабине літо. Мама сидить на подвір’ї і чекає сина. «Ось зараз прийде. Нагодую, розпитаю, як день!» – думає собі. І ось люба дитина з’являється на порозі зі словами: «Мам, я дуже поспішаю!». Хапає якийсь шматок хліба, теплу одежину, бо ж осіннє сонце оманливе, і поспішає на вулицю, де вже тупцяються товариші. «Ох уже ці діти! Постійно кудись поспішають. А у них же попереду ціле життя!» – думає, посміхаючись, мати.

І цього разу чекала мати в дворі. Згорьована, довго чекала… Зовсім ненадовго, менш ніж на годину, прийшов Андрій до рідного подвір’я і цього разу. Прийшов востаннє, і більше вже ніколи не повернеться. Чекали його на рідному подвір’ї рідні, друзі, однокласники та просто небайдужі, чекав святий отець із церковними півчими… І біля двору, як і в дитинстві, стояли товариші, бойові побратими. Та цього разу вони не потисли йому руки, не обняли по-дружньому, а понесли на дужих плечах. Понесли до нового моторошно тихого дому. І мати, що йшла слідом за труною, тримаючись за чоловіка, уже не в дитини своєї, а в цілого світу, у якому розчинився її Анрійчик, питала: «Синочку, чому ж ти йдеш не до дому, а з дому? Ти ж обіцяв повернутися назавжди!»
На війну Андрій ішов свідомо. За понад чотири роки він бачив усі її обличчя – від моторошно спустошливого до кривавого вогняного. Двадцятитрирічний юнак відправився на службу до славнозвісного батальйону спецпризначення «Азов» у липні 2014 року, коли на Сході України уже почав закипати котел війни. Потім військовик служив у батальйоні поліції особливого призначення «Полтава». А наприкінці грудня 2016 року уклав контракт з ЗСУ. Був сержантом у 72 окремій механізованій бригаді. За два місяці хлопець мав повернутися додому.

Андрій Корна був зразковим військовим, користувався авторитетом у побратимів та командування. Був нагороджений відзнакою Президента України «Учаснику АТО», відзнакою Міністерства оборони України за «За зразкову військову службу», почесним нагрудним знаком Начальника генштабу «За взірцевість у військовій службі», медаллю «За оборону Авдіївки», почесною відзнакою командира 72 ОМБ «За оборону шахти Бутівка».

Рідний двір героя. Додому тіло привезли лиш 17 жовтня в закритій труні, покритій жовто-блакитним полотнищем. Ця жахлива війна відібрала у близьких саму можливість востаннє вглянутися в рідне обличчя, обійняти востаннє. Молодий усміхнений Андрій у військовій формі на портретах у чорній рамці. Таким позитивним, привітним і гарним його усі пам’ятатимуть.

Проводжали героя навколішки. Сусіди, друзі, вчителі й школярі з його рідної Хорольської гімназії, десятки небайдужих хорольців, що хотіли висловити йому свою шану й подяку за те, що не побоявся стати на захист Батьківщини, вибудували живий коридор вздовж усього шляху від рідної вулиці Садової до цвинтаря.

Поховали його при заході сонця. Прощальна церемонія, слова подяки й шани за подвиг, автоматні залпи, спустошуюча мелодія пісні «Плине кача», тривожні звуки духового оркестру і Гімн України… Андрій пішов… Та щиро хочеться вірити, що він не зник, залишивши сиротами почорнілих з горя батьків, брата, кохану, близьких … Хочеться вірити, що він розчинився в останніх сонячних промінчиках, і разом з сонцем його молода душа кожного наступного ранку буде вставати, щоб обігріти рідний край. Той край, за який він віддав своє життя!

Вічна пам’ять. Навіки Слава Герою!


Наш Хорол

Лтава


Previous Article
Next Article

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

КАТЕГОРІЯ НОВИН

Архіви

Чи бачите ви перспективу подальшого фінансування районного радіомовлення з міського та районного бюджетів?

Scroll Up