Молоді життя, обірвані війною: Хорольщина попрощалася з Героями України…

10 травня 2022 року Хорольська багатолюдна громада провела в останню путь до Небесного легіону Героїв України своїх земляків – Гапулу Юрія Вікторовича та Рябича Дмитра Миколайовича, які служили разом і загинули в одному бою 6 травня.

З Чугаєм Максимом Костянтиновичем, який загинув 28 березня, після доставлення тіла громада проститься днем пізніше.

Втрата обох Героїв рівнозначна і подвійним болем пронизує душу. Найстарший із полеглих в боях за Україну – Юрій Гапула. Народився 3 травня 1978 року в місті Хоролі. Тут закінчив Хорольську гімназію, агропромисловий коледж. У Полтавській державній аграрній академії здобув вищу освіту за спеціальністю «інженер-механік». Довгий час працював на Хорольському механічному заводі. З 2015 року присвятив себе військовій службі, приєднавшись до легіону українських захисників у зоні АТО.

З перших днів повномасштабної російсько-української війни Юрій та його син Владислав пішли на фронт добровольцями. Обоє потрапили до 81-ої окремої аеромобільної бригади десантно-штурмових військ ЗСУ. До останнього батько намагався вберегти свого сина, заступити від ворожого вогню. І він це зробив, але ціною власного життя… Раненого сина рятували бойові побратими і він прикрив їх собою. Захисники відчайдушно відбивали атаку противника при спробі захопити село Малинівку поблизу міста Гуляйполя Запорізької області. В результаті кривавої сутички з рашистами, яка сталася 6 травня, – багато загиблих і ранених. Син Владислав зараз бореться за життя у військовому госпіталі Вінниці, а з його батьком Юрієм прощається наше місто, Хорольщина і вся Україна. За три дні до трагічної смерті йому виповнилося лише 44 роки. Без батька навічно залишилися десятирічна донька Альона, без чоловіка – дружина Анжела Миколаївна, без сина – мама Валентина Федорівна Гапула та без брата – сестра Тетяна Вікторівна Гуржій.

Разом із Владиславом та Юрієм Гапулами на одному опорному пункті, в одній десантно-штурмовій бригаді служив і Рябич Дмитро Миколайович. Його також спіткала трагічна доля 6 травня при спробі відбити атаку оскаженілих ворогів під Малинівкою, які випалювали градами усе живе. Народився Дмитро 28 липня 1986 року в селі Хвощівці на Хорольщині, проживав у селі Куторжисі. Після закінчення Петракіївського НВК «школа-ліцей» здобув спеціальність кухаря у Хорольському міжрегіональному центрі. Трудився у місцевому базовому господарстві будівельником. Не один квадратний метр тротуарної плитки виклав у Хоролі, працюючи в будівельній компанії ТОВ «Будтехіндустрія Інвест». Останнім часом своїми золотими натрудженими руками розбудовував вулиці Києва. За Дмитром скорблять і журяться люблячі дружина Альона, синок Денис, донечка Валерія, батьки та велика рідня, для яких він був міцною опорою. Таким надійним, добродушним, привітним, щирим, працьовитим, простим, але таким важливим. І неправду говорять, що незамінних немає. Таких, як Дмитро, замінить і забути неможливо.

Після завершення панахиди та траурної процесії на центральній площі міста, загиблих Героїв зі всіма почестями поховали на кладовищі за всіма православними канонами.Хай земля Вам буде пухом, наші славні Герої! Герої не вмирають!

Автор: Ірина ГРИГОРАШ

Поділитись:

Будьте в курсі новин – підписуйтесь на наш канал в Telegram та Facebook сторінку!


Previous Article
Next Article

ваша реклама

КАТЕГОРІЯ НОВИН

Архіви

Чи підтримуєте ви можливе приєднання Хорольського району до Лубенського?

Scroll Up